Трилогія “Багато мирів”
Трилогія “Багато мирів”, опублікована спочатку німецькою мовою між 2008 і 2015 роками, потім в англійському перекладі між 2012 і 2018 роками, а також її епілог окремим томом 2021 року (наразі лише німецькою мовою), простежує розвиток від початково постмодерної концепції багатьох мирів (many peaces) через трансраціональну філософію миру (transrational peace philosophy) та еліцитивну (elicitive) трансформацію конфлікту до практики еліцитивної картографії конфлікту (elicitive conflict mapping).
Епілог, який був написаний замість переглянутого та оновленого видання оригінальних томів, завершує крок від багатьох мирів (many peaces) до миротворства (peacing) як діяльності та проходження в рамках іманентного світогляду (immanent worldview).
Перший том англійською мовою під назвою “Інтерпретації миру в історії та культурі” (2012) ґрунтується головним чином на постмодерній філософії, запропонованій Жаном Франсуа Ліотардом або Річардом Рорті, на інтерпретаційній етнології Кліффорда Гірца та насамперед на гуманістичній психології за Абрахамом Маслоу та Карлом Роджерсом. Спочатку йдеться про тлумачення терміну мир у різних історичних і культурних контекстах від давнини до сучасності. У рамках цієї постструктурної “археології”розглядаються вибрані уявлення про мири з усіх континентів. У книзі ці вибрані приклади структуровано в п’ять основних груп інтерпретацій, які безтурботно називаються “сім’ями миру”: енергетична, моральна, сучасна, постмодерна та трансраціональна.
Після цього синопсису йде розробка так званого трансраціонального підходу. Свого часу це було надзвичайно новаторським для дисципліни, оскільки воно не звеличувало жодної з цих інтерпретацій миру в будь-якій цивілізаційній формі над іншими. Цей підхід скоріше серйозно ставився до будь-якої інтерпретації, яка існувала колись або все ще передається в соціальних реаліях. Крім того, трансраціональність визнає всі досягнення наукових досліджень та розглядає всі аспекти людської природи, що виходять за межі простого розуму, такі як: сприйняття, розуміння, почуття, життя та переживання миру в людських стосунках і поза ними. Мир не має ні причини, ні мети. Значення миру — це заспокоєння та саме миротворення.
Другий том (2013) присвячений Еліцитивній трансформації конфлікту та Трансраціональному зсуву в політиці миру. Штучний термін еліцитивний був введений Джоном Полом Ледерахом у 1990-х роках. Під цим він мав на увазі підхід до прикладної конфліктної роботи, який передбачає трансформаційну енергію конфліктів у прямих стосунках залучених сторін. Тому відповідальність третіх сторін полягає в створенні безпечних просторів і відповідних засобів комунікації, але не ціною знецінення власного досвіду, до всього-лише фіури заспокійливої пустушки. Ледерах відрізнив еліцитивну трансформацію конфлікту від рецептивного вирішення конфлікту, де ініціатива, досвід і модель посередника відіграють центральну роль. Різні підходи до конфліктної роботи та її програми, різне розуміння ролі сторін і конфлікту як такого призводять до значної відмінності методів прикладної конфліктної роботи.
Еліцитивна трансформація конфлікту є практичним наслідком трансраціональної філософії миру. У другому томі детально простежується цей парадигматичний поворот в інтерпретації та застосуванні дипломатії, військових миротворчих операцій, співробітництва в галузі розвитку та в економіці.
Оскільки еліцитивна трансформація конфліктів як міжнародна практика вимагає спеціально підготовленого персоналу, цей том додатково розглядає (тільки в німецькому оригінальному виданні) також детально навчальні та дидактичні вимоги до індивідуального академічного навчання та навчання для еліцитивної роботи з конфліктами. Більше про цю тему англійською мовою можна знайти в Transrational Perspectives in Peace Education (Трансраціональні перспективи в освіті миру).
Третій том (2018) трилогії присвячено Elicitive Conflict Mapping (ECM), (Еліцитивна картографія конфлікту). Ґрунтуючись на філософських принципах і методично-дидактичних міркуваннях попередніх томів, ця третя частина розвиває в Elicitive Conflict Mapping практичний інструмент прикладної роботи з конфліктами. Це стосується як ієрархії потреб Абрахама Маслоу, так і ненасильницької комунікації Маршалла Розенберга, картування розуму Тоні Бузена, піраміди конфліктів Джона Пола Ледераха, клієнтоорієнтованої терапії Карла Роджерса і навіть Континентальної штабної системи, як організаційної схеми військових і квазівійськових структур в цивільній мирній роботі. Найбільше, звичайно, цей принцип будується на еліцитивній трансформації конфлікту як принципі роботи.
ECM (ЕКК) — це інструмент, і він не претендує бути чимось іншим. Тобто це варіант практичної конфліктної роботи. Це не правда, не спосіб і не норма. Він доступний там, де його можна застосувати осмислено та з користю. Логічно, що це буде здебільшого ширший контекст ефективних підходів.
У першій частині цієї книги метод виведено зі старіших методів, створених і описаних, щоб зробити його застосування зрозумілим від індивідуальних внутрішньоособистісних через реляційні міжособистісні конфлікти до великої політичної арени в усіх її контекстах.
У другій частині книги метод перевіряється за допомогою конкретних навчальних прикладів, узятих із добре відомих театральних, кінофільмових і літературних творів, таким чином, щоб читач міг спробувати чи зрозуміти ці приклади на власному досвіді.
Епілог вийшов після трилогії «Багато мирів» під німецькою назвою “Der die das Frieden” (“Він, вона, воно мир”) як окрема маленька книга. Окрім оновлень і завершень попередніх томів трилогії, цей том, більше за все, вимагає переходу від предметно-орієнтованого мовлення в дослідженні миру до мови, орієнтованої на діяльність і розгляд. Він обґрунтовує цей заклик ідентифікацією суб’єктної орієнтації як обов’язкового інструменту домінування в усіх сучасних європейських граматиках, починаючи з давньогрецької, яка служила і все ще служить колоніальному підкоренню неєвропейських контекстів.
Граматики, орієнтовані на дію та процес, природньо використовується в багатьох важливих, старих і великих мовах на всіх континентах за межами Європи. У цих мовах можна граматично правильно сказати: “це мириться”. Це може стосуватися як соціальних контекстів між окремими людьми, так і стосунків між групами, взаємодії між людиною та природою навколо неї, а також усіх обставин і процесів у самій природі.
Оскільки граматика обмежує наше уявлення про світ твердими межами, змінене застосування граматичних правил може відкрити нові двері сприйняття для розуміння та дії. Стаккато серйозних криз у сферах соціальної, екологічної, освітньої, харчової чи медичної політики не лише на європейському континенті запрошує подолати обмежений горизонт суб’єктно-орієнтованого мовлення миру.
Тому що мир, оспіваний австрійським поетом Андре Геллером ще в 1982 році для тогочасного німецького руху за мир у своєму епілозі[1], не походить від простої вимоги, а лише якщо ми це робимо!
Чотири десятиліття потому в епілозі до трилогії «Багато мирів» стверджується, що, можливо, це мириться, якщо ми лише дозволимо, усвідомимо і зробимо це.
[1] Хеллер, Андре: Чути голоси [EMI Electrola GmbH, Відень, LP 7-92246-1/ CD 7 92246 2] 1982.